Вітаю Вас Гость
 
18.12.2018 23:32 | Мій профіль | Вихід
| Реєстрація | Вхід
Шановні друзі! Вітаю на сайті всіх, хто любить і турбується про дітей: колег, батьків, учнів! Буду рада, якщо ви знайдете тут корисний матеріал. Запрошую до обміну думками та співпраці. 1
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Друзі сайту
Все для розвитку дитини
ШКОЛЬНЫЙ ДВОРИК Лидии Рудаковой Урок>
<embed height=
Описание сайта
Сайт вчителя початкових класів Кудрі О.П.
КРИНИЧКА
Перша сходинка школяра

Твори про природу


ВСЕ В ЛІСІ СПІВАЄ

Весною ми пішли до лісу.

Зійшло сонце, подихнув легенький вітерець, і всі дерева в лісі заспівали.

Кожне співало свою пісню.

Береза співала ніжну пісню. Слухаючи цю пісню, хотілось підійти до білокорої красуні й обняти її.

Дуб співав мужню пісню. Коли ми слухали пісню дуба, нам хотілось бути сильними, відважними.

Верба, що схилилась над ставком, співала задумливу пісню. Прислухаючись до пісні верби, ми подумали, що прийде осінь і листячко з дерев осиплеться.

Горобина співала тривожну пісню. Від цієї пісні до нас прилинула думка про темну ніч і бурхливу грозу, від якої гнеться тонка горобина, немов шукаючи захисту.

Ось які пісні почули ми в лісі.

РАЙДУГА В БУРУЛЬЦІ

Вдень почав танути сніг, капали краплі з дахів. А вночі знову підмерзло.

Вийшов з хати Юрко і побачив велику крижану бурульку. Вона звисала з даху. Зійшло сонце, і бурулька заблищала різнобарвними вогниками — синім, рожевим, червоним, блакитним, жовтим.

Юрко стоїть, затамувавши подих від здивування. Красива бурулька, мов райдуга.

На даху біля бурульки сіли горобці та й цвірінькають. Вони теж милуються бурулькою.

ГАРЯЧА КВІТКА

Того року була рання весна. В середині квітня зацвіли сади. Настав травень.

Маленька дівчинка Оля пішла одного ясного весняного ранку в сад і побачила велику червону квітку троянди. Вона побігла до мами й радісно сказала:

— Мамо, червона троянда зацвіла.

Мама прийшла в сад, поглянула на червону квітку, усміхнулася. Потім глянула на небо, і лице її стало тривожним. З півночі сунула чорна хмара. Повіяв вітер, хмара закрила сонце. Стало холодно. Мама з Олею сиділи в кімнаті й з тривогою дивилися в вікно.

Мов білі метелики, полетів сніг. Все довкола побіліло.

Вітер затих. Сніжинки м'яко падали на землюка потім перестали падати.

Мама з Олею пішла в сад. На зеленому листі біліли снігові шапки. Земля вкрилась сніжно-білим килимом. Тільки троянда червоніла, мов велика жарина. На ній блищали капельки роси.

— Вона гаряча, їй не страшно,— промовила Оля й радісно усміхнулася.

 

 

 

КВІТКА СОНЦЯ

На високому стеблі велика квітка з золотими пелюстками. Вона схожа на сонце. Тому й називають квітку соняшником. Спить уночі соняшник, схиливши золоті пелюстки. Та як тільки сходить ранкова зірниця, пелюстки

тремтять. То соняшник жде сходу сонця. Ось уже сонце викотилося з-за обрію. Соняшник повертає до нього свою золоту голівку, дивиться на червоне вогняне коло. Усміхається соняшник до сонця, радіє. Вітає сонце, говорить: «Добрий день, сонечко, я так довго ждав тебе вночі».

Сонце піднімається все вище й вище, пливе по небу. І соняшник повертає за ним свою золоту голівку. Ось воно вже заходить за обрій, і соняшник востаннє усміхається його золотому промінню. Зайшло сонце.

Повертає соняшник голівку туди, де завтра зійде сонечко. Спить золота квітка, й сниться їй ранкова зірниця.

Як дзвенять сніжинки

Це було темного зимового вечора. Сонце сховалось за обрій. Зарожевів сніговий килим. Стало тихо-тихо. Замерехтіли зорі глибокому небі.

Раптом з півночі насунула чорна хмара. Пливе над снігами. Потемнів сніговий килим. Падають сніжинки на землю. Тихо лягають на поле, на ліс, на дорогу. Я прислухаюсь до тихого снігопаду і чую ніжний дзвін. Немов десь далеко-далеко бринить велика кришталева чаша, до якої доторкається срібний молоточок.

Що воно дзвонить? Іду, прислухаюся. Дзвін лине від маленької ялинки, що росте у нас на шкільному подвір'ї. Вслухаюся і дивуюся. То дзвенять маленькі сніжинки. Висять на ялинкових гілочках, доторкаються одна до другої, немов срібні дзвіночки. І дзвенять, дзвенять. Аж місяць прислухається.

ВОСЕНИ ПАХНЕ ЯБЛУКАМИ

Тихий осінній день. У яблуневому саду літають джмелі. Вони прилетіли до яблука, що впало з дерева і лежить на землі. З яблука тече солодкий сік. Обліпили яблуко джмелі. Зайшло сонце. А в саду пахнуть яблука.

сонцем. Десь заспівав цвіркун. Раптом з яблуні на землю впало яблуко. Цвіркун замовк. Пролетів сполоханий птах. Десь за лісом у нічному небі спалахнула зірка. Знову заспівав цвіркун. Уже й місяць виплив на небо, а яблука пахнуть гарячим сонцем.

Який музика Цвіркун!

У високому зеленому просі жив Цвіркун. Удень він ховався від сонця. А як тільки сонечко зайде — Цвіркун вилазить на високе стебло. Сяде на зеленому листку. Перед ним просо, як ліс. Сяде й настроює свою скрипку. Бо Цвіркун — ой який музика! У нього співуча скрипочка. Доторкнеться до неї Цвіркун смичком — бринить дивна, чарівна музика. Слухають ту музику дерева й квіти. Слухають зайчики й мишенята. Слухає

 увесь степ.

 

 Кмітливий скляр

Щовечора на ставку плавали качки. Прийшов Юрко вранці до ставка і бачить диво дивне. Весь ставок покритий тонким склом. А під склом вода грає. Питається Юрко в тата:

— Хто це покрив ставок склом? Сміється тато й каже:

— Є такий умілий, кмітливий скляр. Прийшов і засклив ставок одним величезним склом. Живе той .скляр далеко на півночі. А тепер до нас завітав.

— Хто ж той скляр? — запитав Юрко.

— Мороз.

Дуб-пастух

На узліссі стоїть самотній дуб. Міцний, кремезний. Старий, мов дід-пастух. Мабуть, і виріс він на узліссі, щоб бачити, як ростуть його побратими в лісі.

Та ось налетіла гроза. Вдарила вогняна стріла в стовбур дуба. Затремтіли гілки. Загорілось верховіття. Лив дощ, а дуб горів — аж палахкотів... Обгоріла його вершина. Засумував ліс — хто ж тепер буде нашим пастухом?

Але дуб не загинув. Через рік зазеленіли молоді пагони, де обгоріли гілки. Вкрився старий дуб кучерявим листям. А вершина була суха. Летіли з теплого краю лелеки. Бачать — сухе верховіття. Сіли на нього й змостили там гніздо. Зрадів старий дуб. Тепер він не самотній. Коли заходить сонце, лелека стоїть у гнізді на одній нозі й давиться кудись далеко-далеко. Туди, де сховалось сонечко. Це він видивляється, чи не буде часом грози. Спокійно стоїть лелека. І дуб зітхає спокійно. Зашумить зеленим листом і засинає.

Лисиччині ліхтарики

Одного разу хитра лисичка поверталася додому. Йшла вона лісом. Була ніч. Темно-темно у лісі — нічого не видно. Вдарилася лисичка лобом об дуб — і так їй болить. Ось вона й думає: треба якось дорогу в лісі освітити. Знайшла пеньок-трухлячок. Світиться він у темряві. Розіклала шматочки пенька-трухлячка — засвітилися білі ліхтарики. Стало у лісі видно, аж сич здивувався: що це таке, невже вночі день настав? Хитра лисичка йде лісом та й усміхається. А зайчик за дубом сховався й виглядає.

Осінні сни клена

Одного разу ми пішли до лісу подивитись на осіннє вбрання дерев. Зупинились біля високого г клена. Посідали. Яка краса відкрилася перед нами! Стоїть клен у яскравому барвистому вбранні, а листочки ж ні затремтять, ні зашепотять.

Дивіться, діти: клен спить. І сниться йому все, що бачив од весни до осені. Ось жовтий листочок — мов золота кульбабка. Весною клен був зачарований її красою. Запам'ятав. А як заснув, то й пригадав весну — листочок його й пожовтів.

А там, бачите, листочок — мов ранкова зоря — рожевий і ласкавий. А цей — як вечірня заграва на вітряний день. На цій гілочці — яскравий і красивий, немов крило вивільги. Мабуть, сиділа колись тут вивільга, а зараз приснилося кленові її крило.

Ми принишкли й милувалися красою. Усі наче боялися потривожити чарівний сон клена.

Сині оченята

різь сухий торішній листок пробився зелений пролісок. Гострий, мов стрілочка Розправив листочки. Між ними затремтіли двоє синіх очей — дві квіточки. Глянули оченята навколо. Що ж вони побачили? >, Велике, червоне коло, немов клубок вогню.

— Що це таке? — запитали Сині Оченята.

— Це сонце,— відповів Джміль.

Потім Сині Оченята побачили високі дерева, голубе небо, журавлиний ключ. Сонце піднімалося все вище, ось воно вже посеред неба. Ось уже опускається, наближається до землі, стало ще червоніше.

— Чого це сонце стало червоне? — запитали Сині Оченята.

— Бо воно прощається із землею,— сказала Оса.

Сонце сховалося. Стало темно.

— Чого це потемнішало? — злякано запитали Сині Оченята.— Нам страшно.

— Не бійтесь,— сказав маленький Комарик.— Спіть. Пройде ніч, і знову настане день.

Квітка сонця

Н а високому стеблі — велика квітка з золотими пелюстками. Вона схожа на сонце. Тому й називають квітку соняшником. Спить уночі соняшник, схиливши золоті пелюстки. Та як тільки сходить ранкова зоря, пелюстки тремтять. То соняшник жде сходу сонця. Ось уже сонце викотилося з-за обрію. Соняшник повертає до нього свою золоту голівку й дивиться, дивиться на червоне вогняне коло. Усміхається соняшник до сонця, радіє. Вітає його:

— Добрий день, сонечку, я так довго чекав тебе!

Сонце піднімається усе вище й вище, пливе по небу. І соняшник повертає за ним свою золоту голівку. Ось воно вже заходить за обрій, і соняшник востаннє усміхається його золотому промінню. Зайшло сонце.

Повертає соняшник голівку туди, де завтра зійде сонечко. Спить золота квітка й сниться їй ранкова зоря.

 

Пошук
Безопасный поисковик для детей Безпечний дитячий пошуковик
Корисні посилання

УОН
ММК IPPO
УОН
   МОН
Моя кнопка
Сайт Лілії Калашнікової отримати код моєї кнопки

Буду вдячна, якщо Ви розмістите мою кнопку на своєму сайті. Якщо бажаєте обмінятися банерами, пишіть до гостьової книги. Каталог сайтів та "Стежинки до друзів" до Ваших послуг

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання Погода в Україні