Вітаю Вас Гость
 
19.12.2018 00:03 | Мій профіль | Вихід
| Реєстрація | Вхід
Шановні друзі! Вітаю на сайті всіх, хто любить і турбується про дітей: колег, батьків, учнів! Буду рада, якщо ви знайдете тут корисний матеріал. Запрошую до обміну думками та співпраці. 1
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Друзі сайту
Все для розвитку дитини
ШКОЛЬНЫЙ ДВОРИК Лидии Рудаковой Урок>
<embed height=
Описание сайта
Сайт вчителя початкових класів Кудрі О.П.
КРИНИЧКА
Перша сходинка школяра

Твори про взаємовідносини між дітьми та дорослими


ЧОМУ Ж ПОСМІХАВСЯ ДМИТРО

Вісім хлопців — вихованців однієї школи-інтернату — в неділю пішли за околицю міста.

За містом стояла висока гора, зразу ж за горою — урвище, а внизу — Дніпро. Хлопці сіли на горі. Зняли картузи

й поклали їх під високою сосною, що росла над урвищем. Сіли на траву та й читають цікаву книжку.

Раптом знявся вітер. Хлопці підняли голови від подиву: вітер був такий дужий, що на сосні зломило гілку. Вихром підхопило один картуз і понесло, понесло над урвищем, над Дніпром.

Зник картуз у сірому вихорі, що покотився вже десь аж на протилежному березі Дніпра.

Картузи були нові, вчора їх тільки видали. Ніхто ще не встиг зробити помітку на своєму картузі, а тут таке лихо: один картуз занесло бурею, а решту змішало, згорнуло в купу під сосною.

Як тільки вщух шум вітру, хлопці кинулись до картузів.

Сім хлопців бігли до сосни, кожному хотілося добігти швидше, бо знали ж всі, що одного картуза не вистачає.

Кожен взяв картуза, який потрапив до рук. Повертаючись до того місця, де вони читали, хлопці здивувались: один їхній товариш, Дмитро Соколенко, сидить, як і сидів. Він не вставав, коли всі схопилися за картузом.

Сім хлопців, одягаючи картузи, йшли до Дмитра. Кожному з них хотілося щось запитати у Дмитра. Але, побачивши, як посміхається Дмитро, кожен з них нахилив голову й опустив очі.

Хлопцям стало соромно.

І то добре.

ЧОМУ ЗАПЛАКАЛА ОЛЕСЯ

Трирічна дівчинка Олеся каталася в дворі на маленькому велосипеді. Велосипед на трьох колесах, немовби й перекинутись ніяк, але якось він перекинувся, й Олеся впала на траву. Впала, вдарилася колінцем, і воно трішечки заболіло,

Стало дівчинці жалко самій себе. Скривились губи, подивилась Олеся на вікно, чи не видно мами. Мами не видно було.

Дівчинка готова була вже заплакати... але для чого ж плакати, як ніхто не почує?

Олеся встала, витерла пилюку з колінця, підняла велосипед і сіла на нього.

В цю мить вона побачила маму. Мама сиділа в кімнаті біля відкритого вікна, щось шила

Сидячи на велосипеді, Олеся заплакала. Як же не заплакати, коли зараз є кому пожалітися сльозами. Мама здивовано дивилась на Олесю. *

   Чому ти плачеш? — запитала мама.

   — Ой, упала на траву й ніжку забила...

    Ти ж сидиш на велосипеді,— з подивом сказала мама. ,

Олеся мовчала. їй було соромно.

Вона б не плакала, якби мама не сіла перед вікном.

ПЕТРИК, СОБАКА Й КОШЕНЯ

Маленький хлопчик Петрик ішов стежкою в саду. Бачить, біжить назустріч чорна кудлата собака.

Петрик злякався, хотів тікати. Та раптом до його ніг притулилось маленьке кошеня. Воно втекло від собаки й просило Петрика: захисти мене, хлопчику, від цього страшного звіра.

Стоїть Петрик, дивиться на кошеня, а воно підняло голову до нього і жалібно нявчить.

Петрикові стало соромно перед кошеням. Він взяв його на руки, розгнівався на собаку й пішов їй назустріч.

Собака зупинилась, злякано подивилась на Петрика й сховалася в кущах.

Щоб метелик не наколовся

Дівчинка Зоя гуляла в саду. Вона підійшла до акації. На акації гострі-прегострі колючки.

Над акацією літає барвистий метелик.— Ой, як же йому не страшно літати! Налетить на колючку — що ж тоді буде?

Підійшла Зоя до акації. Зломила одну колючку, другу, третю. Мама побачила й питає:

— Що ти робиш, Зою? Навіщо колючки зламуєш?

— Щоб метелик не ««коловся,— відповіла Зоя.

Дуб під вікном

Молодий лісник побудував у лісі велику кам'яну хату й посадив дуба під вікном.

Минали роки, виростали у лісника діти, розростався дубок, старів лісник. І ось через багато літ, коли лісник став дідусем, дуб розрісся так, що затулив вікно. Стало темно в кімнаті, а в ній жила красуня — лісникова внучка.

— Зрубайте дуба, дідусю,— просить онучка,— темно в кімнаті.

— Завтра вранці почнемо...— відповів дідусь. Настав ранок. Покликав дідусь трьох синів і

дев'ятьох онуків, покликав онучку-красуню й каже:

— Будемо хату переносити в інше місце.

І пішов з лопатою копати рівчак під фундамент. З ним пішли три сини, дев'ять онуків і внучка.

Як білочка дятла врятувала

Серед зими потепліло, пішов дощ, а потім знову замерзло. Вкрилися льодом дерева, зледеніли шишки на ялинках. Немає чого їсти дятлові: стукає об лід, а до кори не достукається. Б'є дзьобом шишку, а зернятка не вилущуються.

Сів дятел на ялині й плаче. Падають гарячі сльози на сніг, замерзають.

Дивиться білка з дупла — дятел плаче. Стриб, стриб, прибігла до дятла.

— Чого це ти, дятле, плачеш?

— Немає чого їсти, білочко.

Жаль стало білочці дятла. Винесла вона з дупла велику ялинкову шишку. Поклала між стовбуром і гілкою. Сів дятел біля шишки та й ну довбати її дзьобом.

А білочка сидить біля дупла й радіє. І білченята в дуплі радіють. І сонечко в небі радіє.

Прекрасна пісня Жайворонка

Ішла Людина пшеничним полем. Раптом з-під її ніг випурхнув Жайворонок. Піднявся високо-високо й заспівав гарну пісню. Чує Людина в цій пісні дивну казку про срібні струни, натягнуті від сонця до землі. Про золоте сонечко, що ввечері йде відпочивати до казкового

саду. Про веселку — золотий міст, яким на землю сходять ковалі-велетні по залізо й вугілля.

Слухає Людина чарівну пісню Жайворонка і йде все далі й далі — туди, куди летить пташка,— до лісу. Побачив Жайворонок, що Людина вже на узліссі, та й залетів у пшеницю, сховався.

Там його гніздечко. Жайвороненята чекають не дочекаються матері. Вони запитують:

— Мамо, про що ти співала в своїй пісні? г

— Про Людину. Я просила її: йди, Чоловіче, подалі від мого гнізда. Не злякай моїх пташенят.

— І сподобалась твоя пісня Людині?

   Дуже. Вона йшла за піснею аж до самого узлісся.

Учитель і учні

Під гіллястою липою сидів Старий Учитель, записував до школи дітей

На зеленій галявинці було тихо. Новачки ніяковіли, чувся стриманий шепіт батьків.

До вчителя підійшов сивий дідусь. Учитель пильно подивився на дідуся, заплющив на мить очі і знову глянув йому в вічі.

Він пізнав свого першого учня. Шістдесят років тому під цією липою він записував його до школи.

- Остапе, це ти? - тихо запитав Старий Учитель.

- Я, вчителю... Привів внука... малого Остапа.

Старий Учитель і його перший школяр обнялися і поцілувалися. Остап зітхнув і тихо промовив:

- Роки йдуть, учителю.

Старий Учитель заплакав. Задумливий, схвильований, з тремтячими сльозинками в очах, він довго сидів мовчки, дивився на малого Остапа.

Над гіллястою липою синіло літнє небо, в квітках хмелю гули бджоли, на далекому обрії тремтів синій ліс - як і шістдесят років тому.

- А тепер, мої любі учні,- промовив Старий Учитель рівним, тільки трохи схвильованим голосом,- хто ж мені скаже, для чого людині треба вчитися?

Першим підвів руку... дідусь Остап.

Підвів і зніяковів.

 

 

Прилетіли жайворонки

Коли у весняному небі з'являються перші жайвори, матері печуть маленьких жайворонків з пшеничного тіста.

Спекла мама пташку й Сергійкові. Посадив він пшеничну пташку н відчинене вікно. Яскраво світить весняне сонечко, співає теплий вітер  зеленій вербі. Сидить жайвір, дивиться чорним очком у небо. І здається Сергійкові: ворушить пташка крильцями, ось-ось злетить у небо.

Настала ніч. Заснув Сергійко. А жайвір усе дивиться й дивить, небо. І приснилося Сергійкові, що холодно стало жайвору, і хлопчик у його до себе в постелю, щоб той зігрівся

Ледве розплющив очі Сергійко уранці - зараз же глянув на підвіконня. Вікно відчинене, а жайворонка немає. Підбігає Сер вікна, дивиться в голубе ранкове небо й гука:

- Мамо, жайворонок наш полетів у небо! Он він співає.

- А ти брав його до себе в постелю?

- Брав на одну хвилинку серед ночі. Йому було холодно. Япогрів його.

- А-а-а, то це він уранці полетів,- з усмішкою відповіла мама

Пошук
Безопасный поисковик для детей Безпечний дитячий пошуковик
Корисні посилання

УОН
ММК IPPO
УОН
   МОН
Моя кнопка
Сайт Лілії Калашнікової отримати код моєї кнопки

Буду вдячна, якщо Ви розмістите мою кнопку на своєму сайті. Якщо бажаєте обмінятися банерами, пишіть до гостьової книги. Каталог сайтів та "Стежинки до друзів" до Ваших послуг

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання Погода в Україні